Урологічне відділення

Клініка урології є одним з провідних центрів західної України у ендоскопічному лікуванні сечокам’яної хвороби, аденоми простати, вад розвитку, запальних захворювань органів сечостатевої системи тощо.
Пріоритетним є використання сучасних малоінвазивних методів діагностики та лікування.
Відділення є базою для кафедри урології ФПДО ЛМНУ ім.. Данила Галицького.

Завідувач відділенням Шеремета Роман Зиновійович, к. м. н.
Допомогу надають висококваліфіковані лікарі, більшості з яких, присвоєна вища кваліфікаційна категорія.

Щороку впроваджуються новітні оперативні методики, що дозволяє покращити ефективність лікування та значно скоротити терміни перебування пацієнтів у стаціонарі.

Про відділення

Урологія розташована на 4-у поверсі «неврологічного» корпуса на території ЛОКЛ.

З допомогою цієї форми Ви можете задати питання лікарю.

Ваше ім'я (обов'язково)

Ваш email (обов'язково)

Ваше повідомлення

Захворювання, які ми лікуємо

 

ВарикоцелеСечокам’яна хворобаАденома простатиПієлонефритЦиститІнші захворювання

Варикоцеле – Захворювання, яке виникає при варикозному розширенні сім’яних вен. Причиною цієї хвороби є вроджена слабкість венозної стінки. Як наслідок – виникає застій венозної крові у яєчку, порушення нормального кровопостачання, що призводить до дистрофічних змін тканини яєчка, і зниження репродуктивної функції.
Найчастіше дана хвороба виявляється у молодих чоловіків при плановому медичному огляді, або ж після звернення пацієнтів з приводу невдалих спроб зачаття у молодих сім’ях.
Вираженість симптомів варикоцеле залежить від віку, і від ступеня ураження вен. Найчастіше, особливо у ранніх стадіях, захворювання перебігає безсимптомно. На більш пізніх стадіях відмічається помірний дискомфорт в калитці, тупі, ниючі болі, пальпаторно відчувається “набухання” вен сім’яного канатика, що посилюэться при фізичному навантаженні.

Лікування СКХ залежить від багатьох факторів: розмір та розміщення каменя, його хімічний слад, комплекція (вага) пацієнта, наявність у хворого супутніх захворювань.

При конкрементах розміром до 1,5 см., розташованих в порожнистій системі нирки або у сечоводі – лікування розпочинається з диcтанційного дроблення (екстракорпоральна ударно-хвильова літотрипсія, ЕУХЛ). При використанні цього методу – камінь фрагментується під дією “ударної” хвилі і фрагменти відходять самостійно.
Цей метод не можна використовувати якщо: на фоні блоку нирки розвинувся гострий запальний процес, піднялась температура тіла (пієлонефрит, піонефроз), у пацієнта наявні захворювання при яких порушена згортальна здатність крові (або якщо приймає ліки, що “розріджують” кров (аспірин, аспекард, кардіомагніл та ін.)), при розмірах конкремента понад 1,5 см.
“+” відносно низька травматичність, можливість виконання в амбулаторних умовах, виконується без загального знечулення (наркозу).
“-”  не завжди висока ефективність (при щільних, твердих каменях), деколи виникає потреба у декількох сеансах дроблення, відходження фрагментів може займати тривалий час та перебігати з вираженим больовим синдромом.

Черезшкірна нефролітотрипсія (контактне дроблення, перкутанна нефролітотрипсія, ЧШНЛ, PCNL) – малоінвазивний, ендоскопічний метод оперативного втручання для ліквідації конкрементів (каменів) нирок розмірами більше 1,5 см.
Суть методу полягає у виконанні «проколу» в поперековій ділянці (зі сторони спини) через який в порожнисту системи нирки вводиться спеціальний інструмент – «нефоскоп». Іструмент забезпечує можливість огляду нирки і каменя з середини, а також має робочий канал через який камені дроблять і ліквідують фрагменти фрагментованого каменя. Розбивають конкременти контактно, з допомогою відповідних «електродів» (пневматичного, ультразвукового або лазерного). Фрагменти ліквідовуються міні-щипцями через робочий канал. Після проведеної операції у поперековій ділянці залишається малопомітний рубець довжиною біля 1 см.
Даний метод вважається «золотим стандартом» малоінвазивного оперативного лікування сечокам’яної хвороби не тільки в Україні, але й у всьому світі.

  • Операція в середньому триває від 20 до 60 хв. (залежно від розмірів та твердості каменя).
  • При повноцінному догоспітальному обстеженні – середня тривалість перебування у стаціонарі – 4-5діб.
  • Значно менший ступінь операційної травми та вираженості больового синдрому у порівнянні з класичними «відкритими» операціями.
  • Значно вища ефективність у порівнянні з іншими методами.

Уретерореноскопія (УРС, URS) – ендоскопічний метод оперативного лікування при якому спеціальний інструмент з оптичною системою (камерою) проводять через сечовидільний канал (уретру) та через сечовий міхур у сечовід. Інструмент надає можливість огляду сечовода з середини на всьому протязі, дроблення каменів та ліквідації фрагментів. Паралельно з ліквідацією каменів ця методика дозволяє усунути стриктури (звуження) сечовода та виконати біопсію при підозрі на пухлину.
Метод використовується при неефективності або протипоказах до дистанційного дроблення. Процедура виконується під загальним знечуленням. Середня тривалість 20-30 хв.

  • Операція малотравматична.
  • Відсутність операційної рани та післяопераційних рубців.
  • Середня тривалість перебування у стаціонарі – 3-4 доби.

Аденома простати (Доброякісна гіперплазія простати, ДГПЗ) – вікове збільшення передміхурової залози (простати).
Простата – залоза яка наявна у всіх чоловіків і знаходиться під сечовим міхуром. Сечовидільний канал (уретра) проходить через  тканини простати. При збільшенні передміхурової залози її тканини поступово «перетискають» просвіт уретри. Як наслідок, виникають такі симптоми як утруднене, почащене сечовипускання, збільшення частоти сечовипускання вночі, відчуття неповністю спорожненого сечового міхура.  При відсутності адекватного лікування можливе настання гострої затримки сечовипускання (при повному сечовому міхурі пацієнт не може самостійно посечитись).
Найчастіше симптоми аденоми простати виникають у чоловіків віком від 50 до 80 років. Вираженість симптомів може значно відрізнятись у різних чоловіків. Зазвичай розвиток хвороби поступовий, скарги наростають протягом тривалого часу. У одних наявні мінімальні порушення сечовипускання навіть у похилому віці, у інших може виникати гостра затримка навіть у досить молодому віці.
При наявності вищевказаних симптомів – в першу чергу потрібно виключити наявність онкопатології, злоякісних пухлин простати. Також подібні симптоми можуть викликати такі захворювання як гострий та хронічний простатит, стриктури (звуження) уретри, запальні процеси сечовидільного каналу.
При виникненні перерахованих симптомів – пацієнту слід звернутись за консультацією до уролога. Стандартне урологічне обстеження повинне включати виконання загальних лабораторних аналізів, визначення рівня PSA (простато специфічного антигена), пальцевий ректальний огляд, ультразвукове дослідження сечовидільних шляхів з визначенням об’єму простати та кількості «залишкової сечі».
Самолікування, неконтрольований прийом ліків – неприпустимі та можуть мати загрозливі для життя наслідки.

Оперативне лікування аденоми простати

Трансуретральна резекція простати (ТУР, ТУРп) – сучасний ендоскопічний метод лікування аденоми простати (доброякісної гіперплазії простати). Ендоскопічний інструмент (резектоскоп) вводять в сечовидільний канал, проводять до рівня розташування простати і під візуальним контролем виконують резекцію (пошарове зрізання) тканин простати які «перетискають» просвіт уретри. Внаслідок проведених маніпуляцій відновлюється нормальний діаметр сечовидільного каналу і, відповідно, адекватне сечовипускання.
Операція триває до 60 хв. Виконується під загальним знечуленням, або з використанням перидуральної (спинномозкової) анестезії. За рахунок малоінвазивності операція може виконуватись у пацієнтів з супутньою патологією (гіпертонічна хвороба, цукровий діабет, перенесений інфаркт міокарда та ін..)

  • Середня тривалість перебування у стаціонарі – 4 доби.
  • Відсутність післяопераційної рани та післяопераційних рубців.
  • Короткий період реабілітації.
  • Відновлення нормального сечовипускання.

Гострий пієлонефрит (ГП) – ряд станів, для яких характерна наявність гострого запального процесу в інтерстиціальній тканині нирки, чашках і нирковій мисці, які відрізняються один від одного ступенем і поширеністю морфологічних змін і які являються різними стадіями одного захворювання.
За частотою ГП займає друге місце серед інфекційних захворювань після гострих респіраторних інфекцій і складає 16 % всіх захворювань нирок. Гнійні його форми розвиваються у 1/3 хворих. Летальність при ГП і його ускладненнях займає перше місце у структурі смертності урологічних стаціонарів. Гострий пієлонефрит може бути самостійним захворюванням, але частіше він ускладнює перебіг сечокам’яної хвороби, гіперплазії передміхурової залози, цукрового діабету, запальних захворювань жіночих статевих органів.

Неускладнений  ГП  виникає за відсутності структурних змін та серйозних супутніх захворювань. Ускладнений  ГП  виникає у хворих з обструктивними уропатіями, на тлі катетеризації сечового міхура, а також у хворих із супутньою патологією (цукровий діабет, серцево-судинна недостатність, імуносупресивна терапія та ін.). У хворих похилого віку  ГП  завжди  вважається  ускладненим.
Виділяють гострий серозний пієлонефрит (I стадія захворювання) і гострий гнійний пієлонефрит (II стадія), до якого відносять апостематозний пієлонефрит, карбункул нирки (поодинокий, множинні) та абсцес нирки. Особливі риси перебігу дозволили віділити як окрему форму емфізематозний пієлонефрит.
Важливий поділ гострого пієлонефриту на первинний і вторинний. Принципова різниця між ними  полягає у тому, що первинний  ГП  виникає без попередніх  морфологічних  або  метаболічних змін у нирках, при нормальній уродинаміці.
Сучасними методами досліджень не вдається виявити фактори і умови, що сприяють фіксації мікроорганізмів та розвитку запалення у тубулоінтерстиціальній тканині нирок.
Вторинний пієлонефрит розвивається на тлі органічних порушень уродинаміки (обструктивний): вроджених аномалій, набутих порушень уродинаміки  (сечокам’яна хвороба, стриктури сечовода)  та функціональних – нейрогенна дисфункція сечового  міхура. Також враховуються дизембріогенез ниркової тканини і метаболічні порушення.
Крім гематогенного, при вторинному гострому пієлонефриті можливий уриногенний (висхідний) шлях проникнення патогенної мікрофлори у нирку – по сечоводу (просвіт або по стінці).
Поєднання інфікування нирок і порушення евакуаторної та скорочувальної функцій верхніх сечовивідних шляхів являється вирішальним фактором у патогенезі деструктивної стадії захворювання (гнійно-некротичної).
Найбільш частими збудниками  ГП являються кишкова паличка, стафілокок, ентерокок, протей, синьогнійна паличка, клебсієла. У  15-30 % хворих   виявити збудник не вдається, що може бути пов’язане з наявністю  L-форм бактерій, мікоплазм або вірусів.
Гострий пієлонефрит у амбулаторних хворих практично виключно викликається кишковою паличкою (90 % і більше). При повторних атаках захворювання, а також для госпітальних випадків  ГП, збільшується значення інших ентеробактерій та інших грампозитивних бактерій (S.saprophyticus, E.faecalis). Зараз збережена висока чутливість позалікарняних  штамів  E.coli  до фторхінолонів, захищених пеніцилінів, цефалоспоринів, аміноглікозидів. Невисока чутливість відмічається до бісептолу, ампіциліну, нітроксоліну.

Цистит – запалення сечового міхура. Первинний цистит розвивається у первинно здоровому органі, а вторинний – внаслідок будь-якого захворювання або аномалії органів сечостатевої системи.

За етіологією виділяють такі види циститу: інфекційний, хімічний, термічний, токсичний, радіаційний, лікарський, аліментарний, неврогенний, інволюційний, післяопераційний.

Залежно від перебігу захворювання розрізняють гострий і хронічний цистит, дифузний і осередковий (шийковий, тригоніт). Відповідно до морфології цистит поділяють на катаральний, геморагічний, гнійний, виразковий, некротичний, інкрустуючий, інтерстиціальний.

Із сечі висівається різноманітна флора: кишкова паличка, стафілокок, мікробні асоціації. У разі виразкового циститу мікоплазми висіваються у 100 % пацієнтів.

Гострий цистит виникає раптово через кілька годин після переохолодження організму чи дії іншого провокуючого фактора. Основними симптомами гострого циститу є: часте й болісне сечовипускання, біль у ділянці сечового міхура, піурія. Часто цистит починається з термінальної гематурії. Позиви до сечовипускання мають імперативний характер.

При своєчасній і раціональній терапії прояви гострого циститу минають протягом 5-8 діб. За тривалого перебігу хворі потребують ретельного рентгенологічного та інструментального обстеження. Лікар має припускати наявність хронічного, тобто вторинного циститу. Жінки хворіють на цистит, особливо рецидивний, значно частіше, ніж чоловіки. Під час гострого циститу температура звичайно нормальна або субфебрильна. Озноб, підвищення температури, біль у поперековій ділянці – це симптоми висхідної інфекції нирок (висхідного пієлонефриту).

Хронічний цистит у  більшості випадків є ускладненням вже існуючої патології сечового міхура або сечовипускального каналу: пухлини, конкремента міхура, гіперплазії або раку передміхурової залози, стриктури сечовипускального каналу та ін. Часто цистит спостерігається в осіб з опущенням і випадінням стінок піхви , матки, із запальними процесами в матці та її придатках, а також у хворих на цукровий діабет, хронічний коліт, гастрит, різні ураження спинного мозку.

Діагностика циститу
Діагноз гострого циститу грунтується на характерній клінічній картині, і даних лабораторного дослідження сечі. Лейкоцити виявляють у всіх порціях сечі, і припинення лейкоцитурії можна розцінювати як один із показників видужання. Хворим на гострий цистит інструментальні дослідження є протипоказані. Цистоскопія доцільна лише в тому випадку, якщо захворювання триває понад 2-3 тижні.
Диференційну діагностику гострого циститу проводять із туберкульозом, раком сечового міхура, гіперплазією і раком простати.
Діагностика хронічного циститу повинна включати в себе лабораторне і бактеріологічне дослідження сечі. Також важливу роль для постановки діагнозу хронічного циститу відіграє цистоскопія, під час якої можна визначити ступінь зміни слизової оболонки сечового міхура, а також визначити причину затяжного циститу.
Диференційна діагностика хронічного циститу повинна бути направлена на виключення зв’язку циститу з іншими патологіями сечового міхура (камінь, пухлина, туберкульоз, нейрогенна дисфункція сечового міхура і т.д.)

Наприклад: пухлини органів сечостатевої системи, аномалії/вади розвитку, стриктури (звуження) уретри, кисти нирок, водянка яєчка, травми органів сечостатевої системи, стресове нетримання сечі у жінок та ін.

Оперативні втручання, що проводяться у відділенні

 

Ендоскопічні втручання
черезшкірна нефролітотрипсія, уретерореноскопія, електрогідравлічна цистолітотрипсія
Лапароскопічні операції
з приводу варикоцеле, пухлин нирок, аномалій розвитку, кист нирок і ін.
Трансуретральні операції
з приводу аденоми простати, пухлин сечового міхура, стриктур уретри
Мініінвазивні операції
з приводу стресового нетримання сечі (TVT), фімоза тощо
Класичні операції
з приводу різноманітних захворювань

Запис на безкоштовну онлайн консультацію

Ваше ім'я (обов'язково)

Ваш email (обов'язково)

Тема

Ваше повідомлення

З 1 лютого 2010 року урологічним відділенням Львівської обласної клінічної лікарні надаються дистанційні інтернет-консультації щодо профілактики, діагностики та лікування захворювань сечовидільної системи.

Також Ви зможете отримати інформацію про новітні, малоінвазивні методики лікування сечокам’яної хвороби, доброякісної гіперплазії простати (аденоми), запальних захворювань, онкопатології сечостатевої системи, що впроваджені та широко використовуються в нашій клініці.

На даний час консультування проходить з допомогою електронної пошти, програми Skype в режимі реального часу.

Консультації проводить лікар-уролог ЛОКЛ
Повх Маркіян Юрійович.
urologist@i.ua
Skype: mak.povkh

Comments are closed